Науковий керівник:
к. психол. н., доц. каф. психології
Лосієвська О. Г.
На даний момент найбільш пристальну увагу пcихологів займає проблема агресивної поведінки та вчинення насильницьких злочинів у сучасному світі яка залишається актуальною протягом усього існування людства у зв’язку з широкою поширеністю і дестабілізуючим впливом. Поняття агресії і насильства міцно увійшли в свідомість людини. Ніхто не буде заперечувати той факт, що ці явища настільки ж небезпечні, як і поширені. Соціальні кризові процеси, що відбуваються в сучасному суспільстві, негативно впливають на психологію людей, породжуючи тривожність і напруженість, озлобленість, жорстокість і насильство. Зростання агресивних тенденцій відображає одну з найгостріших соціальних проблем нашого суспільства, де за останні роки різко зросла злочинність.
Мається уявлення про те, що агресивність має виключно біологічне походження. Однак найбільш цікавим у вивчення причин агресивної поведінки та проявів насильства є припущення про те, що основною передумовою вчинення злочинних дій є мотив самоствердження особистості.
Для вивчення проблеми агресії та насильства як форм самоствердження потрібно безпосередньо розглянути що є агресією і насильством і які основні підходи у вивченні їх проявів. Серед теорій слід вказати на теорії З. Фрейда, Е. Фрома, А. Адлера та ін. У психології термін «агресія» трактується по – різному. Відповідно до одного з визначень, запропонованого А. Басом, агресія – це будь-яка поведінка, що містить загрозу або завдає шкоди іншим. Р. Бероном і Д. Річардсоном надається наступне визначення: «Агресія – це будь-яка форма поведінки, націлена на образу чи заподіяння шкоди іншій живій істоті, яка не бажає подібного поводження» [2, 53 с.].
Засновник психоаналізу З. Фрейд розглядав агресію як поєднання Ероса (лібідо) і Танатоса (мортидо, деструктивного начала), з переважанням останнього, тобто як злиття сексуального інстинкту і інстинкту смерті при домінуванні Танатоса.
Найбільш цікавим видається концепції Е. Фрома про агресію – як форму самоствердження. На його думку: «Садист стає садистом, бо він страждає душевною імпотенцією, йому бракує здатності розбудити іншу людини і змусити її полюбити себе, і тоді він компенсує цю свою нездатність прагненням до влади над іншими людьми» [5, с. 37].
У той же час Х. Грахем і Т. Гур дають таке визначення насильства: «Насильство визначається як поведінка, спрямована на нанесення фізичної шкоди людям або шкоди їх власності» [1, 78 с.].
Продовжуючи розвивати гіпотезу про агресію і насильство як форм самоствердження необхідно зазначити, що потреба в самоствердженні – найважливіша потреба, стимулююча найширший спектр людської поведінки. Вона проявляється у прагненні людини утвердити себе на соціальному, соціально-психологічному та індивідуальному рівнях. Індивід прагне реалізувати те, що було заборонено раніше або недоступне. Затвердження особистості на індивідуальному рівні пов’язане з бажанням досягти високої оцінки і самооцінки, підвищити самоповагу і рівень власної гідності.
Досягається це шляхом вчинення таких вчинків (частіше злочинних), які, на думку людини, сприяють подоланню будь – яких психологічних вад, і в той же час демонструють сильні сторони особистості. У осіб, для яких характерні прояви агресії у вигляді вчинення насильницьких дій, недосягнення самоствердження, а тим більше його втрата означає життєву катастрофу.
Самоствердження – поширений провідний мотив при вчиненні насильства над жінками. Суб’єктивні причини даних дій пов’язані з особливостями самосприйняття злочинця з його відчуттям, часто на підсвідомому рівні, власної неповноцінності як чоловіка. Тому прагнення самоствердитися в чоловічій ролі штовхає таку особу на вчинення насильства. Злочинці як правило через агресію підвищують рівень самоповаги, висловлюють явно завищене почуття власної гідності, прагнуть до самоствердження будь – якою.
Якщо розглядати індивідуальні особливості делінквентних осіб основною потребою яких є самоствердження своєї особистої значущості, можна зазначити що такий індивід як правило, є людиною з низькою самооцінкою, не отримує любові і визнання, яких він, як йому здається, заслуговує. Вбивство для нього служить способом самоствердження, доказом сили та спроможності. Вбивця насолоджується приниженням і безпорадністю жертви, відчуттям свого всевладдя і могутності. Усі маніпуляції з жертвою мають одну мету – демонстрацію необмеженої влади над жертвою. Доказ цьому демонструє ученик З. Фрейда А. Адлер, який відкрив потужний стимул людських вчинків – прагнення до самоствердження та бажання влади.
На думку Ю. М. Антоняна, жорстокість у структурі злочинної поведінки вбивці виступає саме як засіб його самоствердження. «Терзаючи, катуючи, знищуючи іншого, приносячи йому неймовірні страждання, злочинець відчуває всю повноту і значущість своєї особистості, підтверджує своє місце в житті. Він прагне компенсувати всі ті страждання, а часом і приниження, які йому, за його суб’єктивним відчуттям, довелося зазнавати раніше [1, с. 223] ».
У висновку слід зазначити що прагнення до самоствердження є основною спонукальною силою у прояві агресії і здійсненні як наслідок насильницьких злочинів. За даними статистики Міністерства Внутрішніх Справ, у всьому світі агресивні прояви особистості в 40% випадків насильницьких злочинів є способом задоволення потреби в самореалізації і самоствердженні.
Список використаної літератури
- Антонян Ю. М. Психология убийства/Ю. М. Антонян. – М.: Юристъ, 1997. – 301 с.
- Берковиц Л. Агрессия. Причины, последствия, контроль/Л. Берковиц – СПб.: Прайм – ЕВРОЗНАК, 2001. – 512 с.
- Лоренц К. Агрессия/К. Лоренц. – М.: Издательская группа «Прогресс», 1994. – 272 с.
- Образцов В. А. Криминалистическая психология/В. А. Образцов, С. Н. Богомолова. – М.: Юнити – Дана, Закон и Право, 2002. – 448 с.
- Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности/Э. Фромм. – М.: АСТ, 2006. – 640 с.