Просмотреть статью на английском языкеКонфронтація як техніка консультативної взаємодії може використовуватися на етапах психологічного консультування, переважно після встановлення контакту з клієнтом. Вона використовується в терапевтичних цілях в залежності від теоретичного підходу психотерапевтичної взаємодії. Конфронтація включає потенціал як для росту й змін, так і для ослаблення опору клієнта. Так як вона діє дуже сильно, для того, щоб застосовувати конфронтацію, консультант повинен володіти спеціальними навиками[7,с.230].
Специфіка конфронтації як техніки полягає в тому, щоб звернути увагу клієнта на розбіжності між змістом сказаного і вчиненого, тобто того, що відбувається «тут і тепер». Найбільш доречною є конфронтація з тим, яким себе бачив клієнт до приходу до психолога, і тим, яким він зараз постає в своїх же очах внаслідок віддзеркалення під час взаємодії з консультантом. Також до «конфронтації вдаються тоді, коли клієнта потрібно поставити перед фактом існування суперечливих або неусвідомлених ним установок, дій, вчинків з метою їх усвідомлення та опрацювання» [3,с.199].
Конфронтація, як техніка надання психологічної допомоги, описана у багатьох сучасних ефективних моделях психотерапевтичної взаємодії такими вітчизняними та зарубіжними авторами як О.Бондаренко, Д.Браун, С.Гледінг, Р.Джордж, Д.Крістіані, Р.Кочюнас та інші.
Конфронтаційна поведінка – це складна техніка (у певних теоретичних підходах виступає процедурою), яка вимагає як відчуття часу, так і тонкого сприйняття клієнта. Правильно проведена конфронтація може допомогти клієнту стати більш інтегрованим і послідовним у поведінці та в стосунках з іншими людьми. Конфронтація повинна здійснюватися тільки в умовах довіри й опіки про клієнта і не повинна використовуватися як засіб вираження гніву та фрустрації[3,5,6].
Конфронтація може відбуватися у декількох формах. Вона може використовуватися на зосередженні уваги, на невідповідності між тим, що ми думаємо і відчуваємо, і тим, що ми говоримо і робимо; між концентрацією уваги на собі й тим, як нас бачать інші; між тим, хто ми є й ким ми хочемо бути; між тим, які ми є насправді, й тим, якими ми собі здаємося; між нашими вербальними і невербальними сигналами[7,с.231].
Як зазначає Р.Кочюнас, консультант час від часу вимушений у терапевтичних цілях вступати у конфронтацію[8]. Р.Джордж і Т.Крістіані виділяють три основних випадки конфронтації у консультуванні[7,с.231-232]:
1. Конфронтація з метою звернути увагу клієнта на протиріччя в його поведінці, думках, почуттях, чи між думками і почуттями, намірами і поведінкою і т.п. У цьому випадку можна говорити про два рівні конфронтації. На першому констатується визначений аспект поведінки клієнта. На другому – протиріччя частіше всього представляються словами «але», «однак». На противагу інтерпретації при конфронтації вказується на причини і джерела протиріч. Конфронтацією такого типу стараються допомогти клієнту побачити саме протиріччя, яке він раніше не бачив, не хотів чи не міг виявити.
2. Конфронтація з метою допомогти побачити ситуацією такою, яка вона є в дійсності, всупереч уявленню про неї клієнта в контексті його потреб[7]. Наприклад, клієнтка скаржиться: «Мій чоловік знайшов роботу, пов’язану з тривалими відрядженнями, тому, що не кохає мене». Реальна ситуація така, що чоловік змінив місце роботи за вимогою дружини після тривалих сварок, так як на попередній роботі він мало заробляв. Тепер чоловік заробляє пристойно, однак рідко буває вдома. У цьому випадку консультант повинен продемонструвати клієнтці, що проблема полягає не в міжособистісних стосунках, а у фінансовому становищі сім’ї, необхідності, щоб чоловік більше заробляв, хоча через це він вимушений часто бувати у від’їзді. Клієнтка не оцінює зусиль чоловіка прагнути кращого матеріального становища сім’ї й трактує ситуацію зручним для себе чином[8].
3. Конфронтація з метою звернути увагу клієнта на його ухилення від обговорення певних проблем. Наприклад, консультант висловлює клієнту здивування: «Ми вже двічі зустрічалися, але Ви нічого не говорите про сексуальне життя, хоча у процесі першої зустрічі виділили її як свою важливу проблему. Кожен раз, коли ми наближаємося до основної проблеми, Ви ухиляєтеся в бік. Я думаю, що б це могло означати»[8].
Конфронтація являється складною технікою, що вимагає від консультанта майстерності у роботі з цією технікою. Вона часто сприймається як звинувачення, тому її потрібно застосовувати при достатній довірі, коли клієнт відчуває, що консультант розуміє його і піклується про нього. Для правильного використання техніки конфронтації важливо знати її обмеження[8]:
1. Конфронтацію не можна використовувати як покарання клієнта за певну поведінку. Це не засіб вираження консультантом ворожості.
2. Конфронтація не використовується для руйнування механізмів психологічного захисту клієнтів. Її призначення – допомогти клієнтам розпізнати способи, якими вони захищаються від усвідомлення реальності. Знаходження і руйнування механізмів психологічного захисту, на жаль, один із поширених прийомів конфронтації в групах тренування сенситивності, звідки й запозичена ця техніка. Стиль психологічного захисту багато говорить про особистість клієнта, і тут важливе розуміння, а не руйнування, яке дратує клієнта і викликає його опір. Перед використанням техніки конфронтації важливо розібратися у захисних механізмах клієнта і запитати себе:
- як глибоко укорінилися і наскільки довго діють ці механізми?
- які мотиви особистості приховуються за психологічним захистом?
- наскільки захисні механізми необхідні людині для успішного пристосування для повсякденності?
- що відбулося би без механізмів психологічного захисту?
Хоча, можуть бути виключення щодо вищезазначених обмежень в інтегративних теоретичних моделях в наданні психотерапевтичних видах надання психологічної допомоги. Наприклад, у провокаційній терапії (техніка «конфронтація» може перерости в процедуру).
3. Конфронтацію не можна використовувати для задоволення потреб чи самовираження консультанта. Консультування не та ситуація, де консультант повинен демонструвати свою мудрість і силу в цілях самовозвеличення. Завдання консультанта не перемогти клієнта, а зрозуміти його і надати допомогу. Неправильне застосування техніки конфронтації часто свідчить про те, що в процесі консультування спеціаліст вирішує особисті проблеми.
На основі теоретичного аналізу можна зробити висновок, що конфронтація – це багатогранна у використанні на практиці техніка, яка може виявитися ефективним методом надання психологічної допомоги. А це вимагає високого рівня професійної майстерності від психолога-практика у її використанні.
Література:
1. Бондаренко О.Ф. Психологічна допомога особистості. – Харків: Фоліо, 1996. – 237с.;
2. Браун Д. Кристесен Д. Теория и практика семейной психотерапии. – СПб.: Питер, 2001. – 352с.
3. Васьковская С.В., Горностай П.П. Психологическое консультирование: Ситуационные задачи.-К.,1996.-192 с.
4. Венгер А.Л. Психологическое консультирование и диагностика. Практическое руководство. Часть 1. – М.: Генезис, 2001. – 160с.
5. Глэддинг С. Психологическое консультирование. 4-е изд. – СПб: Питер, 2002. – 736с.
6. Горностай П.П., Васьковская С.В. Теория и практика психологического консультирования: Проблемный подход. – К.: Наукова думка, 1995. – 128с.
7. Джордж Р., Кристиани Т. Консультирование: теория и практика. – М: Эксмо, 2002. – 448с.
8. Кочюнас Р. Основы психологического консультирования. – М.: Академический проект, 1999. – 240с.